Я з Костянтинівки. Ще в перший день війни був вибух у військкоматі. Я відкладала евакуацію, сподіваючись, що все швидко мине і ми повернемося до звичного життя, але цього не сталося. Вирішила виїхати, коли обстріляли вокзал у Краматорську. Було дуже страшно, дороги були порожні, бензину не було або купували його за завищеною ціною. 

На щастя, я приїхала в Запоріжжя. Моя родичка виїхала в Голландію та залишила мені свою квартиру, у якій зараз і проживаю. Мені дуже допомагали. Особливо вдячна Фонду Ріната Ахметова за підтримку. 

Вдома залишилося багато знайомих, які досі сидять без газу та води, але бояться кудись виїжджати.

Найбільше мене шокували розповіді близьких людей про те, що відбувається навколо. Я сама на власні очі нічого страшного не бачила, але не сплю ночами - переживаю за нашу країну та за наш народ.

Я живу сама. Донька вже три роки працює в Польщі, мама перед війною померла, старша донька також померла.

Щодо закінчення війни, я хотіла б, щоб вона закінчилася хоча б завтра. Це триває надто довго. Але я вірю, що все буде добре: наші захисники виженуть окупантів із нашої землі, люди повернуться до своїх домівок, і ми житимемо ще краще, ніж до війни.