Мені 31 рік, проживала в Миколаївській області. Життя до війни було хорошим. Ходили на роботу. Жили. Працювали. Сім’я разом була. Зараз нам довелося виїхати.

Про початок війни мені чоловік сказав, а потім дізналися по телевізору. Чоловік як пішов на роботу - і до цього дня там не з’являвся.

Шокують події, які відбуваються в рідному селищі. Ми переїхали до батьків які проживають також в Миколаївській області, але далі від цих подій. Всі люди тут до нас добре відносяться, допомагали нам. Вражає те, що у людей дуже гарне ставлення. Просто хочеться, звісно, додому.

Цінності у нас помінялися. Тоді думали, що нас це ніколи не зачепить, жили по одному. А зараз життя помінялося. Перевернулося на 180 градусів.

Найбільше запам’яталося як ми їхали: з пересадками, п’ять машин змінили. Ну і по дорозі бачили військову техніку. Ми своїми силами виїжджали з батьками і чоловіком. 

Я думаю, що все повинно скінчитися тільки перемогою України, і сподіваємося, що якнайшвидше. Чекаю, коли ми повернемося додому. Сім’я об’єднається. І будемо допомагати відбудовувати селище, працювати на відновлення нашої держави.