Війна почалася 02.06.2014 року, коли ми жили в Луганську. В той же день старший син святкував випускний ( як і всі школяри міста) в ресторані. Він закінчив школу. О 4 ранку почалось бомбардування прикордонної частини.

Так для нашої родини почалася війна.

Діти бігли додому перелякані, бо тоді не розуміли, що коїться. С того часу у нас немає дому і всі ці роки ми блукаємо по чужих хатах. Молодшому тоді було 2 рочки, зараз 11.

Виїжджали з міста під обстрілами градів.

А в лютому 22 року діти другий раз у своєму житті побачили війну. 25.02.22 у молодшого ювілей- 10 років. Він мріяв і готувався до цього дня народження. А 24.02. почалася війна і свій перший ювілей ми сиділи у холодному підвалі, бо летіли ракети прямо над хатою. Дитина дуже сильно плакала.

Дитяче горе- дня народження не буде. 9 років із його 11 війна. Дитина питає: чи буде колись у нас дім і своя кімната у нього? 

Ще в 14 році на наших очах загинув наш друг і сусід. Діти це бачили. Ці спогади на все життя.

Під час війни стикнулися з гуманітарними проблемами. Деякий час не було їжі, але недовго. Зараз з родиною тримаємось разом. Працюю на ринку.

Найбільше шокувала смерть близької людини прямо на очах... втрата будинку.

Про початок війни нагадують тільки ключі від дому і спогади.