Війна застала Світлану Георгіївну на дачі. Їй зателефонувала донька та повідомила тривожну новину. Незабаром бойові дії почали доноситись до них у селище і героїня ділиться, що пережитий страх, мабуть, залишиться назавжди в пам'яті. Їй було важко зважитися все кинути й виїхати в Запоріжжя, але було нестерпно щодня дізнаватися інформацію про постраждалих мирних жителів. Жінка покладається на українських захисників та вірить у перемогу.