В 2014 нам довелося покинути свою домівку. Переїжджали за рік тричі. Павлоград, Запоріжжя, Буча. Коли ми дізнались про початок війни це був ранок. Чоловіку подзвонила сестра. Він розбудив мене: "Марино, вставай, війна почалася". Я не вірила довго, читала новини, до мене не доходило, як так? Не може Бути, це якась маячня. Я все точно не пам'ятаю як дитині повідомила, я старалася бути спокійною, щоб її не налякати і сказала, що це не в нас. І тут буде все нормально.

Найстрашнішим днем було для нас 13 березня, коли ми виїжджали з окупації. Того дня до нас прийшли російські військові. Слава Господу, шкоди нам не завдали, тільки провірили документи. Як раз тривала евакуація. Ми вирішили виїхати. Бо стало дуже страшно. До того ми сиділи в підвалі, чекали, що все скоро закінчиться. Виходили рідко, а тут виїжджали на автівці і 

побачила вбитих людей, вони просто так лежали на землі, все було якогось чорного кольору. 

Розбита техніка. Звуків вибухів і величезна купа людей на евакуацію, це було моторошно, старих дідусів та бабусь, 

хто не міг ходити везли у візках або тележках з магазинів до пункту сбора. 

Всі налякані, сльози в очах. Ми виїхали до Києва, до друзів і були там до деокупації.

Все це вплинуло на психологічний стан дитини. Були навіть у психолога, кардіолога та психіатра. Походили курс ліків. Тому що  Марія дуже часто відчуває тривожність. Дитина має статус "Дитина війни". 

Дитина дуже злякалась, коли прийшли до нас у підвал в Бучу російські військові. 

Ми її сховали.

В окупації стикнулись з гуманітарною катастрофою, але нам повезло. Нас було декілька сімей. Чоловіки ходили під обстрілами по воду, їжу готували на вогнищі із запасів, які були. Коли виїхали до Києва. В аптеках не було заспокійливих. Я іноді використовую гомеопатію. Слава Господу, в гомеопатичній аптеці було те, що треба.

На згадку про початок війни нічого не залишилось, старалась видалити все, що мені нагадує. Не хочу, щоб було боляче. Ще нічого не закінчилося.