Ми із Снігурівки Миколаївської області. Мені 51 рік. До війни було все добре, все нам подобалося, а потім - тікали з дому. Рік не були вдома. Слава Богу, що вже повернулися. 

В перший день ми почули, як Миколаїв бомбили. Потім по телевізору побачили. 

Були обстріли. Ми два тижні просиділи з онуками в підвалі. А потім бігом виїхали. Слава Богу, що на шляху попалися гарні люди, дали житло, а то ми виїхали без нічого.

Труднощі у нас фінансові. Ні роботи, нічого. Вже такий вік, що нікуди не беруть. Добре, що були допомоги ВПО: і гроші отримували, і продукти. Виявилось, що не так багато і потрібно у військовий час. От за це і жили, плюс людина дала нам безкоштовне житло в Одесі. 

Війна показала, де є друзі, а де немає. Звісно, на шляху попадалися добрі люди, які нам допомагали. Також було приємно, коли нас звільнили. Ми дізналися з інтернету, а потім куми нам зателефонували і сказали, що звільнили нашу Снігурівку. Звісно, була радість, сльози. 

Деякі наші родичі загинули, є родичі, яких порозкидало. Тепер - хто де.

Ми молимо Бога, щоб тільки швидше війна скінчилась.