Ірина Іванівна мешкала у Бахмутському районі. Тривалий час відкладала від’їзд, бо і в неї, і в сина була робота. Однак, коли в селі з’явилися загиблі, виїхала

Мені 60 років. Я з села Опитне Бахмутського району. Мій чоловік давно помер. У мене є двоє дорослих синів. Вони жили окремо. Ми працювали, мали квартири, а тепер все втратили: і роботу, і житло.  

Після того, як почалася війна, ми з сином ще деякий час ходили на роботу, а коли на вулиці з’явилися перші трупи, виїхали. 

У день нашого від’їзду був обстріл – розбили дитячий садок. Стрільба почалася о четвертій годині ранку, а о п’ятій ми планували виїжджати. Довелося почекати, поки стане тихіше, і тільки тоді їхати. 

Мій онук залишився в Горлівці. Поїхав провідати батька і не встиг повернутися назад. Я так вже так довго не бачилася з ним!

Внучка дуже злякалася прильотів – тепер кричить ночами.

Їй лише п’ять років. Ми виїхали в Мирноград. Тут спокійніше, але вона все рівно боїться.

Після нашого від’їзду односельчани також потихеньку покидали село. Під час одного з обстрілів завалило людей у підвалі. Їх не змогли дістати. Цей трагічний випадок став поштовхом до масової евакуації: всі жителі села роз’їхалися.

Ми зупинилися в Мирнограді, бо тут батьківська хата. Щоб далі їхати, немає ні здоров’я, ні грошей. 

Хочеться, щоб швидше закінчилася війна, щоб усі жили мирно, щоб діти і внуки були здорові.