Дмитро Валерійович планував вивезти сім’ю зі Сватового ще перший день широкомасштабного вторгнення, але дитина травмувалась, і їм довелось аж до серпня залишитись в окупації 

Я мешкав в Луганській області у Сватовому. У 2022 році місто окупували, і мені прийшлося виїхати в Дніпропетровську область, де зараз і мешкаємо. Мені 40 роки, дружині 40, сину 8 років.

На початку війни я з сім’єю був у Сватовому. Новини пішли в перший день. Люди почали виїжджати. Мій колега сказав, що пішла атака. Він 24 числа вже був у Дніпрі, а в мене дитина руку зламала - прийшлося затриматися. 

Ми з дружиною одразу втратили роботу, тоді були продуктові труднощі. Добре, що в нас сільськогосподарський район, і було з городу що їсти. З лікарнями були проблеми. 

Шокувало, що вони заїхали, захопили відділ поліції. Люди просили росіян виїхати, бо їх ніхто не звав. 

Окупанти почали стріляти, людину поранили. Багато чого було: все не розкажеш. Літаки літали – це також було дуже страшно, дитина дуже лякалася.

Ми виїжджали в серпні. З окупованої території ми вибирались через Харківщину. Виходили через пішохідний перехід пішим ходом з сумками. Виїхали сюди просто в білий світ подалі від війни. Все, що наживали, втратили.

Я зрозумів, наскільки ми добре жили до війни, хоча тоді інакше здавалося.

Навіть не знаю, коли ця війна може скінчитися. Думаю, як допомогу дадуть нам, так і переможемо. Я думаю, та сторона не відступить - так що можна завершити тільки повною перемогою.

Мені б повернути те, що було, і більшого не потрібно.