Я зі своєю сім'єю знаходилася вдома, в мене була відпустка. Вночі коли почули вибухи, у нашому місті Краматорськ вдарили ракетами по аеродрому,дуже перепугалися. Одразу почали шукати інформацію в інтернеті, там і побачили відео Путіна про спецоперацію і зрозуміли, що це війна.

Ще до 24 лютого я завагітніла. На початку березня мені потрібно було робити перше узі, але через війну всі діагностичні центри закрили і лікар в якого я була на обліку- виїхала, а її медсестра сказала,що ми будемо спілкуватись тепер тільки по телефону.А 12 березня, як раз на день народження моєї старшої доньки, в мене почалося відслойка плаценти( почалася кровотеча) і я попала в лікарню. Там мені зробили узі і я дізналася,що в мене буде двійня, це дуже шокувало, бо розуміла, що у воєні часи з маленькою дитиною дуже тяжко виживати, а в мене ще й дві. Також переживала, що в мене не все гаразд зі здоров'ям і це відразитись може на дітях. А коли розповіла чоловікові про двійню, він згадав, що в його прабабусі, теж народилися двійнята під час війни, але вони померли маленькими і через це я ще більше переживала. В лікарні мене підлікували і начебто все було нормально, але я розуміла, що відслойка плаценти може повторитися,через те що я нервую, бо в наше місто прилітали ракети. І 7 квітня ми вирішили виїхати з донькою і ще сестра чоловіка з донькою. Зранку і до вечора стояли на вокзалі у черзі щоб попасти на поїзд до Львову , а коли вже у нього сіли, нам об'явлили що росіяни завдали удару десь по залізничній коліям, та поїзда нікуди не поїдуть, треба було повертатися додому. Наступного дня ми знову прийшли на вокзал і очікуючи поїзд ми попали під ракетний удар, але нас спасло те що ми знаходилися в приміщенні вокзалу і я дуже молилася Богу. Виходячи з вокзалу ми бачили багато загиблих та йшли по крові. Після обстрілу мій чоловік вирішив сам нас відвезти в інше місто.

В нашому місті всі підприємства та заводи закрилися та ми втратили роботу. Коли ми приїхали в нове місто, ми оформили довідки переселенців і жили на ці кошти, але коштів не вистачало. Я не могла заробляти бо була вагітна, але нас підтримували добрі люди і хоча це було соромно , але ми брали їжу у людей і в церквах.

Коли чоловік відвіз нас у інше місто, то через декілька днів він повернувся додому і ми жили в різних містах. Без чоловіка було дуже тяжко. Нам з донькою було тяжко носити важкі гуманітарні продукти і т.п.

Ми познайомилися з волонтерами які допомагали під час війни.Мене зворушило їхнє відношення до нас.Я виносила і народила двійнят дівчаток в чужому місті, з мене ніхто і копійки не взяв за роди, я дуже здивувалася, бо в моєму рідному місті все не так гарно. Після роддому ще попали в лікарню, у дівчат було інфекційне захворювання. До мене в лікарню приходили провідувати чужі люди і волонтери допомагали. Коли є такі чуйні люди, то ніякі біди не страшні.

До війни я працювала на підприємстві економістом, але його законсервували. Чоловік теж працював на іншому підприємстві охоронником, ми двоє втратили свою роботу і не мали доходів на існування. Зараз я знаходжуся у декретній відпустці, через те що наше підприємство не працює я думаю що після декрету мені прийдеться шукати нову роботу.