Одеситка Юлія пам'ятає той ранок, коли почула перші вибухи, і паніка охопила рідне місто.  Батьки тоді відмовилися виїжджати з  Одеси, а разом із ними лишилася і Юлія.

Перші дні війни були сповнені стресу та невизначеності. Юлія та її друзі розуміли: потрібно щось робити! І почали виготовляти подушки та матраци для військових. Організували  маленький цех з виробництва.

Жінка зазначає, що під час війни їй морально найважче переносити відключення світла, ніж обстріли. Попри труднощі, одеситка плекає силу духу і  сподівається на краще майбутнє.