Я з міста Оріхів, мені 56 років. Там жив, поки не трапилася у нас там біда. Я сам, сім’ї в мене немає. Прийшлося виїхати звідти, Бо там окуповано, у нас війна там.
В перші дні ще нічого так було, а потім стало гірше. Світло пропадало - виключали постійно, бо часто бомбили. Ну там і зараз таке.
Після того як у нас упала бомба на вулиці й вікна вибило, стало там нестерпно. Люди почали виїжджати, ну і я з усіма поїхав. Це давно було, ще в квітні.
Дорога була нормальна: тільки документи перевірили, і все. А як дісталися Запоріжжя, то мене поселили. Люди мене пустили жити як переселенця.
Спасибі, хоч гуманітарну допомогу нам давали. І переселенцям обіди давали безкоштовні. Нам довго не виплачують грошей - от це біда. А так – живемо. Тривога кожен день. Хочемо повернутись назад, та поки не можна, бо там стріляють.
Шокувало, коли вибило вікна у домі, бо не було де жити. І немає у нас там роботи - все закрили. Поки війни не було, я працював в готелі адміністратором. А потім все зачинили - нічого там не працювало.
Нас усіх вивезли в Запоріжжя, і я тут вирішив залишитися.
На мою думку – так, як зараз звільняють багато територій, то може, до кінця цього року має щось вирішитися.
