Сутула Ілля, 10 клас, Полтавський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Віталія Грицаєнка Полтавської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мостова Розаліна Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни… Важко. Зараз наша держава переживає складні часи, бо вкотре має виборювати своє право на незалежність, волю та свободу. З давніх-давен український народ проявляв свою нескореність, силу духу, єдність. Саме ці якості допомагали захисникам давати гідну відсіч ворогам та руйнувати їхні плани щодо захоплення території України.

Ніколи не думав, що у цивілізованому світі найефективнішим способом досягнення поставленої цілі є кровопролитна війна, яка порушує усі правила і закони.

Найстрашніше, що гинуть безвинні діти – майбутнє держави, ціллю окупантів стають цивільні об’єкти.

Особисто для мене війна почалася 24 лютого 2022 року, коли вибуховою хвилею відчинило двері в моїй кімнати і затремтіли вікна. Бомбили аеропорт у Миргороді. Вибухи були наскільки потужними, що відчувалися і в Решетилівці, моєму рідному місті, за 75 кілометрів від епіцентру події.

Сказати, що було страшно, це нічого не сказати. І як би це банально не звучало, але життя поділилося на до і після.

Коли не знаєш чого чекати наступної секунди, що робити далі та як справлятися з емоції, які просто накривають з ніг до голови. Як з усім цим впоратися ще й в умовах постійної загрози життю? На ці питання не мали відповіді навіть дорослі, про дітей годі й говорити.

Воєнний стан, повітряні тривоги, укриття, блекаути – ці поняття стали невід’ємною частиною існування українців. Так, саме існування.

Бо життя зупинилося в момент повномасштабного підлого вторгнення військ російської федерації на територію України. Та небажаних гостей ми гідно зустріли: одні взяли до рук зброю, інші – допомагали, як могли, і всі разом постійно і щиро молилися. Саме завдяки нашій згуртованості росія не має тих успіхів на фронті, на які розраховувала.

Ми добряче підірвали воєнний потенціал окупантів.

На той момент мені було тринадцять років і я належав до категорії людей, які допомагають, чим можуть. Мої заощадження на новенький ноутбук стали донатами на потреби військовослужбовців Збройних Сил України. Після онлайн-занять допомагав плести маскувальні сітки, аби наші захисники були непомітними для ворога. Ще збирав пластикові кришечки та затискачі для хліба, писав листи вдячності на фронт, брав участь у благодійних акціях та ярмарках на підтримку ЗСУ, виготовляв разом з однокласниками окопні свічки.

Зараз мені п’ятнадцять, і щоб стати корисним на іншому боці барикад, у 2024 році вступив до Полтавського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Віталія Грицаєнка.

Я дуже ціную, що моє рішення підтримали батьки. Для мене це надзвичайно важливо. Невідомо скільки триватиме ця клята війна, але внесок у перемогу нашої держави ми маємо робити вже сьогодні, щоб підвищувати захисну потужність нашої батьківщини.

У майбутньому мрію стати пожежником. Ще змалечку завжди захоплювався мужністю і відважністю працівників пожежної охорони, які  присвятити своє життя нелегкій, але почесній службі в ім’я життя і спокою людей.

Обов’язково, після завершення ліцею, вступлю в один з навчальних закладів Міністерства надзвичайних ситуацій України, аби долучитися до лав вогнеборців.

Як би довго не тривала війна, але я твердо знаю, що український народ неможливо перемогти, його можна лише знищити. Та це не вдасться зробити нікому, навіть «другій армії світу». За нами правда, з нами Бог і ми обов’язково вистоїмо на своїй землі. Та занадто висока ціна у перемоги: десятки тисяч загублених життів, зруйнованих будинків, лікарень, шкіл, міста, від яких не лишилося каменя на камені, мільйони скалічених (фізично і морально) людей. Цього неможливо забути, а тим паче – пробачити.

Та маю надію, що зовсім скоро війна закінчиться, бо, як казав Ніколь Рейш, навіть після найтемнішої ночі настає світанок, а сильний дощ закінчується веселкою.

І, наостанок, хочу згадати рядки з вірша Тараса Григоровича Шевченка – видатного українського поета, який мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими. І вони обов’язково настануть.

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.