Ми жили у Харкові з дружиною, одинадцятирічною донечкою і дворічним синочком. Якраз перед його народженням ми переїхали у нову квартиру, були дуже щасливі і нам здавалося, що нічого не віщувало лиха.

Ранок 24 лютого почався з дзвінка родича, який повідомив, що все змінилося: росія оголосила нам війну. З того моменту ми багато разів ховалися в підвалі, спали в коридорі, багато часу стояли в чергах за продуктами. Доводилося довго шукати памперси для дитини, в цілому на всьому заощаджувати, бо грошей на той момент було дуже мало. Навіть наш малюк, який не вмів розмовляти, був вражений обстрілами. Він збуджено вказував на вікно і казав: «Бах!»

 Коли вибухи наблизились до нашого будинку і були такі сильні, що підлога хиталась під ногами, ми вирішили поїхати до знайомих на Черкащину. Дорога відняла багато сил і часу, але вразило те, як зовсім незнайомі люди нас зустрічали, допомагали продуктами, речами, дитячими іграшками. Тут ми поки що у безпеці.