Пам’ятаю, були вибухи в місті. Росіяни стріляли по інфраструктурі. Усі перелякалися, було дуже гучно.

Перший час, коли ми ще були в місті, у нас проблем з їжею і водою не було. Нам волонтери допомагали, привозили гуманітарку часто: і хліб, і продуктові набори. І поштою ми отримували гуманітарну допомогу. Ми не були голодні.

Вибухи лунали регулярно – і вночі, і вдень. Дуже шумно було, особливо вночі, під ранок. Шокувало, коли влучали снаряди в будинки. Люди були сильно налякані.

Приємно вразило, що, хоч і обстріли були, волонтери везли продукти і нас запрошували, щоб ми приходили отримувати. Люди не боялися їхати, допомагали нам. Лікарі працювали, приїжджали до лікарні. 

Мер нашого міста організував усю роботу. Люди йому дуже вдячні.

У наш будинок поцілив снаряд. Будинок був зруйнований, і ми змушені були виїхати. Зібрали речі, які могли, собаку, кота - і виїхали в місто Дніпро, бо було вже дуже небезпечно. Ми доглядаємо за старенькою бабусею, якій 80 років. Її теж привезли з Бахмуту.

Ми чекаємо на нашу перемогу. Віримо, що повернемо свої території, і все буде добре в Україні.