24 лютого страшно було, я на роботу їхала в цей день. Все шокувало. Вибухи чула, бачила руйнування. Сама війна – це страшно.

Спочатку було все нормально. Коли до нас не доходило, то було більш-менш, а коли почали Нікополь бомбити, то напружено стало. Тоді ми і вирішили переїхати. 

Приїхали до міста Покров, це недалеко від Нікополя. Я приїжджаю іноді додому, але страшно. Ми жили на самому березі Каховського водосховища, то я поки не повертаюсь. Багато родичів по Україні роз’їхалися. Невістка в Польщу поїхала.

Я новини практично не дивлюся. На дітей відволікаюсь. Надіюсь, що війна закінчиться десь через два-три місяці, принаймні до осені.

Майбутнє я уявляю, в першу чергу, без війни. Будемо відбудовувати все, що вони розбили. Я думаю, що у нас в Україні такі люди, що все зроблять для свого майбутнього, і все буде добре.