Зуб Аліна, 11 клас, Чернігівський ліцей №22

Вчитель, що надихнув на написання есе - Рудник Любов Михайлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року - день, який пам’ятає кожен українець. Був похмурий ранок, коли звуки вибухів і сирен прокотилися по моєму місту. Життя, що колись текло звичним ритмом, змінилося назавжди, перетворившись на низку нескінченних днів боротьби, втрат і надії.  Тисячі українців, як і я, відчули страх за своє життя та майбутнє. Цей час я називаю сірими днями, бо в душі не було нічого, окрім розпачу, болю та суцільного нерозуміння, що буде далі.

З перших днів війна принесла біль і страх, але також об’єднала людей. Мої друзі та сусіди, з якими ми майже не спілкувалися, стали ближчими, підтримуючи одне одного в складні хвилини.

Волонтери вирушали на передову з гуманітарною допомогою, лікарі працювали цілодобово, рятуючи поранених. Ми з мамою підтримували тата, який захищає нашу країну ще з 2014 року. Багатьом моїм друзям довелося розпочинати життя спочатку. Довелося залишити рідну домівку, потрібно шукати нову. Нове суспільство, робота, друзі. Іще одна рана на серці.

Маріуполь пережив одну з найстрашніших трагедій війни. Місто опинилося в оточенні, було без їжі, води та електрики, під постійними обстрілами. Люди ховалися в підвалах і притулках, намагаючись вижити.

Удар по драматичному театру, де, попри напис "Діти", загинули люди. Маріуполь залишиться в пам'яті як одне з найбільш постраждалих міст України.

Обстріл вокзалу в Краматорську у квітні 2022 року - ще одна жахлива трагедія війни. У момент, коли тисячі людей намагалися виїхати в безпечніші регіони, станцію обстріляли ракетами. Загинули десятки людей, серед яких багато дітей. Ця подія показала, як ціллю можуть стати навіть ті, хто намагається врятуватися від війни.

А 27 червня 2022 року стався ракетний удар по торгівельному центру “Амстор” у місті Кременчук, у цей час я перебувала там і ще зранку заходила до нього за зовнішнім накопичувачем, а вже ввечері перебувала в жахливому стані “провини”, бо я там була і в мене відносно все добре. Сотні людей загинули.

Зараз я вже розумію, що моєї провини в цьому немає. Ця подія дуже вплинула на мене, я почала цінувати життя ще сильніше та вірити в долю.

Сотий день війни.  Жахливе усвідомлення, що ця війна триває цілих сто днів. З плином часу ми навчилися жити під звуки сирен і вибухів. Школа перейшла на дистанційне навчання, так ми продовжили навчальний процес. Від заходу до сходу сонця допомагали всім, хто потребував. Діти малювали листівки для солдатів, що були далеко від дому, я із старенькими жінками плела маскувальні сітки, а чоловіки й жінки з різних куточків країни допомагали армії захищати рідну землю.

Минув рік. Поступово ця страшна реальність стала буденністю, хоч до неї неможливо звикнути. Життя набуло нового сенсу, де головне - це перемога і надія на повернення миру. Міста та села об’єднувалися у волонтерські рухи, збирали кошти, передавали необхідне для передової, створювали потужний тил.

Також постійно хвилювалися за батька, брата та хрещеного, які є військовими та обороняють нашу рідну Україну.

Минув 500 день. Кожен зазнав втрат, але кожен знайшов у собі силу йти далі. Втрати були величезні, але й підтримка зростала. Волонтери, медики, вчителі - всі працювали, як єдиний механізм, від якого залежить життя і майбутнє країни. Рідні чекали своїх близьких із фронту, а ті, хто залишився вдома, дбали про кожного, хто потребував допомоги.

До сьогодні продовжуються постійні обстріли міст, безсонні ночі через загрозу ударних БпЛА, проходячи повз дитячі майданчик, я чую, як вони грають в ігри,  пов’язані з військовими темами, діти знають, яку зброю для чого використовувати. це дуже страшно, але вони знають свого ворога, тому будуть створювати наше майбутнє стійко та по-українськи.

Минуло вже тисяча днів, а країна продовжує жити і боротися. Ми всі втомлені, недоспані. Всі усвідомлюють, що ми не зламні та з кожним днем перемога все ближче, допомагає жити далі.

Для всього світу ми стали символом незламності, і тепер ні в кого немає сумнівів, що наша боротьба має глибокий сенс. Ми впевнені: мир і відбудова - вже на обрії, а новий день принесе омріяну тишу та спокій на рідній землі.