Наш тато був кадровим офіцером. З початком війни одразу відбув на виконання свої обов’язків. Я з дітьми перший тиждень перебувала в Києві, але через близькість до Ірпеня вдома було надто гучно і в доньки почались проблеми зі здоров’ям на фоні стресу. Нам вдалось виїхати в область до родичів. Майже три місяці не бачили тата і коли в травні повернулися, за літо мали можливість бачитись по пару тижнів, коли він був на ротації. Але в серпні 2022 року до нас прийшла біда. Наш тато загинув від вибухових травм. З того часу життя кардинально змінилося, але ми намагаємось жити його так,  як би він хотів цього для нас… Втрата найріднішої людини - найболючіше.