24 лютого у мене був вихідний день, ми прокинулися з сином від вибухів в Чорнобаївці.Тоді ми проживали у Херсоні, не розуміючи, що коїться, включили телевізор... Перша думка була - купити питної води та хліба. Шок для мене був, коли зрозуміли, що в наше рідне місто зайшли окупанти. Ці емоції неможливо описати. Шок було бачити їхню техніку, яка їздила по вулицях. Перші тижні боялися виходить на вулицю. Ніколи не забуду, як вперше з сином побачили їхню техніку поблизу нас.

Було тяжко з продуктами, неможливо було купити навіть овочів. Пам'ятаю, як плакала від радості, коли знайома привезла мені три капустини розміром з кулак і лоток яєць. Мама, якій на той час було 80 років, потребувала постійний прийом ліків, а аптеки не працювали. Дякувати людям, які створили чат в Херсоні, де можна було купити ліки. Всю окупацію ми пробули в Херсоні. Тільки в грудні я, 14-річний син та мама мали змогу виїхати в Одесу.

Мій день народження 9 листопада, і коли окупанти залишали наше місто, в нас пропало світло, у домі електроплити. В цей день прийшла сусідка з термосом кип'ятку. Це був найкращий подарунок! А через декілька днів ми дізналися, що Херсон звільнили. Ці емоції назавжди в моєму серці. Зараз не працюю, старенька мама потребує моєї допомоги й опіки. До війни я працювала продавцем в АТБ. Про війну нагадують фото в телефоні, зроблені напередодні вторгнення та після.