Віра Анатоліївна спочатку не надала значення першим вибухам неподалік селища. Вона навіть подумати не могла, що вони можуть бути пов’язані з початком повномасштабної війни. На вимогу доньки 28 лютого виїхала до Запоріжжя, речей багато не брала. Від пережитих хвилювань героїня тиждень не могла підвестися з ліжка. Жінка вдячна всім, хто підтримує вимушених переселенців, але її не залишає смуток за рідною домівкою.