Регей Віталіна, учениця 8 класу Поберезького ліцею Єзупільської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Регей Любов Іванівна

Чому бути українкою - це моя суперсила?

Моя Україна є моєю суперсилою, моєю гордістю і натхненням!

Вільна, незалежна держава, яка щодня бореться, але не знемагає за пророчими словами Великого Кобзаря: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава! І воля святая!»

Я маю чим пишатися. Я живу у демократичній країні, яка здобула незалежність високою ціною. В українців було настільки потужне і сильне прагнення СВОБОДИ, що вони, загартовуючись у національно-визвольній війні, пройшовши революції, репресії, депортації, голодомори і виселення, виховали в собі сміливість безстрашність і таку суперсилу, яка передалася нам - нащадкам!

Незламність духу і нескореність- це те, чого навчали мене мої, тепер покійні, родичі. Саме вони надихнули гордитися своєю історією і пам'ятати, що для перемоги над ворогом важливо перемогти свій страх і вірити, що злі діяння будуть неодмінно покарані!

Українські  сини  і дочки, які нестримно йшли у бій заради нашої Батьківщини, варті того, щоб ми продовжили їхню справу!!!  

Моя прабабуся і її родина по материній лінії була виселена із України в Казахстан у 1931 році, бо вони належали до заможних селян і не покорилися радянzькій комуніzтичній владі, через це родину було розкуркулено і названо «противниками».

Прабабця пережила страшний голод, її батька було розстріляно, а діда загризли вовки у диких лісах Закавказзя. Матір ув'язнили і вона так більше і не повернулася, бо трьом голодним діточкам принесла хоч трохи харчів із ферми. Чужина, напівголодне існування, сирітство не перемогли мою прабабусю Анну.

 Мусила вижити, інакше НЕ БУЛО Б МЕНЕ.

Вона зі старшим братом через кілька років жахливих поневірянь повернулася додому на рідну Україну, бо дуже її любила. Схожу історію також переповідав мій уже покійний дідусь по батьковій лінії, він ще зовсім безпомічне двомісячне немовля разом із родиною був депортований радянzькою владою у 1948 році до сибіру за допомогу у діяльності Української повстанської армії. Дитина чудом вижила в той період, коли матір жорстоко і ганебно допитували ті нелюди...

Мусів вижити, інакше НЕ БУЛО Б МЕНЕ.

Як прабабця, так і дідусь, повернувшись, почали життя в оселях, які були повністю обікрадені, напівзруйновані… Але вони жили. Згодом одружилися, збудували новий дім, виростили дітей та завжди дорожили хлібом і при кожній нагоді нагадували всім, що українська земля -  найкраща, українці -  нація, яка має майбутнє, бо ми нескорені, працьовиті і богобоязливі люди.

Прабабця Анна прожила 92 роки, дідусь Іван 73... для нас Вони є прикладом незламності та наполегливості всієї української нації. Це наша суперсила, бо якби не вони, не було би нас!

І таких прикладів нескореності, гідності і цілеспрямованості є безліч чи не у кожній українській родині... Зараз, коли в Україні повномасштабна війна і ворог хоче нас знищити, я свідомо стверджую, що нас не здолати, бо любов до Батьківщини у нас є безумовним почуттям.

Наша віковічна історія та розвинена культура є нашим пріоритетом, щирі українці із добрим серцем, яке вміє любити, допомагати в біді, є нашою гордістю, християнські цінності і щира молитва є нашою зброєю.

Отож, Перемога неодмінно настане!!!! Я аніскільки не сумніваюся! А зараз я роблю все для того, щоб бути корисною своїй Неньці-Україні. Звичайно, отримавши можливість виїхати за кордон, моя багатодітна сім'я ще й із дитиною з обмеженими можливостями навіть не розглядала такий «шанс», адже це означало б зрадити покійних прабабусю і дідуся, всіх рідних і близьких, зрадити Батьківщину.

Ми в Україні. Мої батьки підтримують фінансово і матеріально Українську армію, допомагають переселенцям продуктами і коштами, у школі ми активно плетемо маскувальні сітки, проводимо благодійні акції для збору коштів військовим, вшановуємо пам’ять загиблих воїнів і щиро молимося за тих, хто воює.

Я, як восьмикласниця, уже добре розумію ціну нашої Перемоги. Тому зараз моєю ціллю є сумлінне і плідне навчання, щоб у майбутньому у вільній розвиненій європейській Україні я могла ввести свій бізнес та інтегрувати свої надходження в економічний успіх моєї багатої ВКРАЇНИ. Люблю тебе, моя СУПЕРСИЛЬНА Україно!