Тамара Василівна живе сама, у доньок є свої сім'ї. Вона згадує щасливі часи, коли до неї приїжджали діти та онуки, був повний двір гостей. Війна позбавила такої радості, все зруйнувала в один день, коли снаряд потрапив у її будинок. Коли десь чує якийсь звук, від страху здригається. Жінка щонайбільше хоче спілкуватися зі своїми рідними, щоб настало спокійне життя і не доводилося боятися за дітей та своє життя.