Я житель Донецької області, місто Бахмут. Пенсіонерка, пережила Велику Вітчизняну  війну. Дізналась із новостей по телебаченню  та потім сказала онука. Це був  жах, ніхто в це навіть не вірив... Дід помер, зять теж, ще до війни.

Прийшлось жити у підвалі  довго. Я літня людина, хвора. Хожу ледве з палицями.

Дуже великі обстріли були, з їжею проблеми, з водою. Відключили спочатку газ, потім світло та воду. Набирали воду, де була можливість, і коли дощ  був, то ставили відра, щоб набрати. Онука поламала ногу внаслідок обстрілу.

Виживали, як могли. Біля дому попали під касетний обстріл, коли спускались у підвал.

Я  хожу дуже погано. Дякувати богу осталось живі. Все зруйновано повністю, від слова зовсім!!!!! Будинку немає, навіть фундаменту. На старості літ осталась повністю без житла та майна. Тепер арендуєм житло, але коштів не хватає, потрібно і ліки.

Усього не розповіси..... Але  дякувати богу, що живі. 

Усім , хто читає мою відповідь  Миру та Перемоги і довгих років  життя !!!!!

Довелося зіткнутися під час війни з труднощами - обстріли, життя у підвалі, нехватка  ліків, їжі. Світла , води теж. 

Шокувало, те що на нас напали, та стали бомбити. Усе шокувало. 

Стикнулися з гуманітарною катастрофою. Заказували людям із другого місця  ліки, та привозили їх в три рази дороще. Їжу треба готувати на кострі, воду теж під обстрілами  добували.

У онуки поламана нога була, у доньки  гіпертонія, у мене теж.

Зараз ми разом. Онука  і донька. Ми в Україні. Їхати за кордон не хочеться. Ми тут народилися, це наша країна. Я пенсіонер. Донька теж. Року втратила роботу, найти в іншому місті тяжко. Її для своїх мешканців немає. А тут ще  в ДТП потрапила. Тепер лікує ногу.

Приємним моментом було, коли остались живі від касетного обстрілу. Ми були на вулиці, а воно над нами рвалось.

Є річ, яка нагадує мені про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року. Маленька біблія. Молитомлов. Це  мені і нагадає і оберігає,  і це перше, що я взяла у руки, та почала читати і молитись.