Муаллем Назар, ВСП "Фаховий коледж зв'язку та інформатизації Державного університету інтелектуальних технологій і зв'язку"

Викладач, що надихнув на написання есе — Борик Ірина Дмитрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна для мене почалася з пробудження. Того дня, 24 лютого 2022 року, я мав би мати шість уроків у школі. Але все зіпсувала війна. Прокинувшись, я відкрив телеграм-канали й почав читати новини. Після цього залунала перша тривога. Перший вибух одразу допоміг мені відійти від шоку.

Моє життя не дуже змінилося. Я жив у місті, що було далеко від язиків полум’я, які горіли у прикордонних районах Батьківщини. Я залишився вдома. Так і минув початок війни.

Потім почалися блекаути. Весь восьмий клас я фактично «проспав»: не було зв’язку, не було уроків. Навчався дистанційно. У мене просто не було вибору. Дні без світла запам’яталися найбільше — туга і прийняття неминучого, усвідомлення того, наскільки ти — маленька людина, і що єдине, що можеш зробити — це задонатити нашим воїнам.

Коли наші сміливі енергетики почали повертати світло в будинки, я повернувся до навчання. Дуже відставав, через що такі предмети, як фізика та хімія, давалися важко.

Потім настав новий рік — 2023-й. Ми зустріли його під черговим обстрілом країни-агресора. Світло нам так і не дали в обіцяну годину, через що їжу на стіл готували поспіхом. Подивилися виступ нашого президента. Це була потужна промова. Я пишаюся, що наша країна має такого лідера.

З того часу мало що змінилося. Наші воїни покращили умови життя в тилу — тривоги лунають рідше, а світла стало більше.

Я вірю в нашу перемогу!