Попович Тимур

Смт Панютине

Панютинський ліцей Харківської області

Війна... Донедавна для мене це було лише  слово. Якісь мультфільми в новинах…  «Той що?» -  думав я. Хіба це варте моєї уваги? Навіщо мені  турбуватися про те, що зі мною ніколи не станеться? Згадуючи ті свої думки зараз, я розумію, що людині, яка все своє життя знала тільки мир,  складно уявити, що таке війна. Проте, хто б міг подумати, що я дуже скоро з цим зіткнуся? Що й мені доведеться відчути гіркий  присмак  жалю.

Черговий шкільний захід - гарна нагода прогуляти уроки. На цей захід були запрошені солдати АТО. Навіть не намагаючись слухати, я час від часу дивився на годинник, чекаючи кінця. Нарешті черга дійшла до останнього солдата.

Я підняв очі на... Чоловіка, на очах якого були сльози. Він розповідав про свою сім'ю, про дочку, день народження якої він святкував під кулями ворога. Про кохану, яка до останнього тримала за руку і шепотіла "я не дозволяю тобі померти, не дозволяю..." Про друга з фронту, якого він назвав братом, і про матір... чиє життя забрала розлука із сином. Солдат замовк, давши втраті ще раз охопити його. Його сльоза, сповнена болю, так і зосталася на очах, які бачили смерть...

І ось я йду вулицею, приголомшений і... звільнений? На моїх щоках крижаною доріжкою застигли сльози. Гра, мультфільми... Ні... Ні! Це реальність. Його горе - це реальність. Його біль - справжній.

Цей момент. Хвилини усвідомлення. Тоді я бачив її... Бачив війну. Історія того чоловіка, його зранена душа, стала для мене обличчям війни.

Все своє життя я жив ілюзією, що це все десь там, поза моїм життям. А ця війна була поряд.

В той день, я доторкнувся до життя, яке вона випробовувала, до долі, яку вона намагалася обірвати. Розповідь солдата загартувала мене, вона змусила людину, яка ніколи не бачила кривавих жахів і не вірила в них, співчувати.

В моїй пам'яті назавжди викарбувався той день. День, коли мультфільми стали реальними, день, коли на зміну дитинству прийшло усвідомлення, що війна поряд. Я пам'ятатиму того солдата. Мужнього патріота, який пожертвував власним щастям заради мого. Пам'ятатиму Людину, яка стала для мене символом жертовності, людину, спогади якої стали сльозами на щоках тих, хто відчув і тих хто бачив.