Замість мультиків – оголошення про війну, замість мирного життя – еміграція за кордон та неможливість повернутися додому.

Мене звати Ольга, мені 38 років, маю двох дітей. Дочці 17 років, сину 7 років, з чоловіком не проживаю. Моє життя було тихим і спокійним, я намагалася добитися кращого в житті, а зараз розумію, як гарно ми жили до війни.

У перший день війни я прокинулася о 6.00 збирати синочка до школи (1 клас). Почула, що  дуже гримить, думала, гроза. Увімкнула телевізор, щоб знайти мультфільми, а там шок – «Повномасштабне вторгнення». Емоції, які я відчувала, добре знає кожен українець.

Одразу почалася паніка - куди бігти, що робити?

Аптека, ліки, у сина піднялася температура. Десь о 10.00 ранку поїхала з сусідкою до лікарні здати донорську кров, тому що вже на той час було дуже багато ранених і вбитих. Сім'я однокласниці мого сина вирішили виїхати з Херсону. Їх усіх вбили.

Це був ранок 24 лютого.

Вирішила тікати, бо розуміла, що Херсон одразу після Криму. Було дуже страшно! Постійні вибухи, багато знайомих загинуло.

До Львова добралися зі знайомими, а далі ледве добралися до Польщі.

Зараз розумію, як мало людині потрібно в житті. Все що мені потрібно було на той момент, у мене вмістилося у дві руки - це долонь сина в одну руку і долонь дочки в другу руку і документи. Все, навіть жодної валізи. Польща допомогла з їжею, небайдужі надали тимчасове житло, зараз гуманітарна допомога закінчилась, дочці виповнилося 18 років і вона влаштувалася на завод. Я не працюю: мій син переніс тут операцію, у нього металеві штирі у руці і я маю доглядати його.

Зараз Херсон знаходиться в повній окупації. Всі мої рідні залишилися там, виїхати можливості не мають, людей розстрілюють. Нам немає куди повертатися!

Нам зараз дуже потрібна допомога для придбання будинку на колесах - це такий автомобіль, на якому можна їздити і жити, адже наш дім зараз всюди.

З житлом проблеми, що буде далі – невідомо. Дай Бог, щоб ЗСУ звільнили моє місто і всю Україну! І коли це станеться і ми повернемося до дому, я віддам це авто нашим ЗСУ.