24 лютого нам зателефонували знайомі і сказали, що почалась війна. Ніхто не повірив, але потім побачили. У нас вже 27 лютого почули вибухи, постріли.

Все шокувало. Війна сама шокує. Ми жили мирним життям - не думали і не гадали, що взагалі таке можливе. Але наше життя і всі плани просто взяли й перевернули. Просто все помінялося.

Ми там були два місяці, поки не стало зовсім тяжко. Не було світла, води. Нічого не було. 

Спочатку якось в селі з харчами було більш-менш: хліб ще нам завозили, з голоду не вмирали, навіть якось і без світла обходилися. Але під вибухи дуже не проживеш.

Рішення виїхати ми прийняли раптово. Швидко зібралися - нам МЧС допомогли виїхати. На той час ще було спокійно, але було дуже страшно виїжджати.

Приємно, що люди почали допомагати один одному. Дякуємо гуманітарним допомогам, це звісно дуже допомагало.

Батьки дуже переживають і за будинок, і за своє життя. Переживають, що можуть залишитися без нічого в своєму віці.

Хочеться вірити, що війна закінчиться якнайшвидше. Буде наша перемога - ми в це віримо.