Коли почалася війна, ми прокинулися від звуків вибуху.Ми збирали доньку до школи, і ще самі не розуміли, що трапилося, коли наша вчителька прислала повідомлення, щоб діти не йшли до школи. Коли подивилися новини то, зрозуміли, що війна. Дуже тяжко було залишитися без грошей, з кредитами та без роботи. Коли дивилася на доньку, яка на той час ще не розуміла, що таке війна, брала себе в руки та посміхалася. Шокує і досі загибель людей. Недостача їжі, грошей, засобів гігієни, саме це теж відчули на собі. Коли дитинка хоче м'яса, шоколадку, а ти їй кажеш, що давай потім купимо. На одяг взагалі немає грошей.

Ми з донькою зараз виїхали на 2-3 місяці в Полтавську область, тут спокійніше, але будемо вертатися додому в рідну Костянтинівку. Винаймати житло дорого, комуналка висока. Грошей ВПО, не вистачає навіть оплатити житло та комірне. Батьки пересилають продукти.

Приємних моментів давно вже не відчувала. За час війни, моя улюблена кондитерська фабрика зупинялася і не працювала, а потім почала працювати, але 5-6 змін на місяць. Фабрика постраждала, тоді відчула великий страх, що я могла в той день бути на роботі, а моя дитинка могла залишитися сиротою. Я вирішила виїхати.Тільки я і донька. Чоловік не поїхав з нами, тому що мама в нього онкохвора, їй потрібна допомога. Все нагадує війну, її неможливо забути.