Я жила з чоловіком. Під час війни його поховала. Залишилась одна. Всю війну не виїжджала. У нас з чоловіком були дуже гарні стосунки. У нас є діти, онуки. 

У перший день війни о 5:30 ранку склалося таке враження, що наш дім різко підняли і опустили. Всі шибки повилітали, і пів даху знесло. Я живу у приватному будинку. Ми вискочили надвір. А там - все горить, на наступній вулиці будинки лежать. Було влучання п'яти снарядів із літака. Вулиця була - її не стало. 

Найскладнішим для мене було те, що я залишилася одна. Поховала чоловіка і мені було дуже страшно перебувати насамоті. Для мене це було таке випробування, що я не можу навіть передати. Снаряди летіти і вдень, і вночі, і в обід, і зранку. Без кінця. Це тривало з лютого до листопада 2022 року. Під час обстрілів я ходила до сусідів у підвал. Дякую їм, що надавали мені таку можливість. 10 листопада нас звільнили. 

У мене був невеликий запас ліків. Ні води не було, ні світла. Ми ходили по воду на річку і до криниці. Я брала трилітрову баклажку, більше я не могла донести, я з паличкою ходжу. Хліба не було. Мені навіть страшно згадувати ті події. Бог дав сил це витримати.

Я досі не можу зрозуміти, навіщо на нас напали. Ми - люди мирні, нікому нічого поганого не робили. За що і навіщо? Ось це мене найбільше турбує. Війна триває, і у нашому місті неспокійно. 

У родині ми стали ближче і сильніше. Почали одне одного відвідувати, телефонувати, хвилюватися одне за одного. 

Я сподіваюсь, що війна скоро закінчиться. Здоровий глузд переможе. Я хочу побажати мирного неба всім людям, щоб ми витримали це все і щоб Перемога була за нами.