Через війну я втратила свій дім, пережила розлуку з мамою (на даний час так і не живу з нею, бо вона, нажаль, у іншому місті працює, щоб якось мене забезпечувати), перейшла до іншої школи, де й досі не можу знайти спільну мову з однолітками, бачила вже неживих своїх друзів. Все було складно пережити. І досі сльози на очах, коли про це все згадую.

Я не можу сказати, що чогось з їжі чи медикаментів, тощо не вистачало, але й не завжди могли собі щось таке дозволити.