У селищі Новгородському ніяк не припиняються обстріли, навіть незважаючи на те, що вранці діти йдуть до школи. Наталя Дмитрівна згадує перший день війни – «Перший день дуже сильно стріляли, всі трусилися і плакали, ховалися, іноді на підлозі сідаємо, на матраці, онуки плачуть, бояться – страшно, дуже важко». Селище спорожніло, мирні жителі їдуть у пошуках роботи. Люди втомилися ховатися та боятися, хочуть жити спокійно.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді: