Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
переглядів: 1927
Ольга Гришко
photo0
photo1
photo2
photo3
photo4
photo5
photo6
«Лікар сказала: це диво, що ваш син залишився з оком»

Її син постраждав від обстрілу Маріуполя 24 січня 2015 року. Тоді Олексій отримав уламкові поранення та травмував передпліччя. Вдруге неприємність сталася, коли він знайшов невідомий предмет. Олексій вирішив, що це ліхтарик, під'єднав до елементу живлення – і стався вибух. Хлопчик дивом зберіг свій зір.

Війна – це страх, страх за життя. Більше навіть не за своє, а за близьких, за дітей. Дорослі теж хочуть жити, але життя дитини для всіх батьків дуже важливе. Найстрашніше, що страждають діти.

Було моторошно, коли вперше танки з'явилися на Східному. Я ніколи не забуду. Я була на роботі в іншому кінці міста.

Мені знайома телефонує: «У нас на Східному танки». А в мене маленька донька в садку! Дуже переживали.

Син Олексій постраждав під час обстрілу 24 січня 2015 року.

Я з роботи їхала й зателефонувала додому. Вдома був чоловік з дітьми. Каже: «У нас води немає. Може, Олексій піде тобі назустріч, і ви купите разом воду і прийдете додому?». Ну, ми так і зробили.

На ринку нашому маленькому зустрілися, там у магазині води не виявилося. Кажу: «Підемо, я тебе біля під'їзду почекаю, а ти сходиш у магазин, який по діагоналі від нашого двору знаходиться».

Коли ми до під'їзду йшли, почули вибухи. Дедалі сильніше й сильніше…  Але Олексій майже до середини двору дійшов, а я до під'їзду підходила. Розумію: щось не те. Починаю йому кричати, а в самої ніби голова в подушці. Ніби нічого не чути. І кричу начебто в нікуди.

Бачу, що він біжить до мене. Спробували в під'їзд забігти, хоча б під навіс. Я трохи швидше бігла, а Олексій буквально на трошки був ззаду. І коли ми заскакували вже, снаряд поруч вибухнув.

У нас машина стояла між під'їздами – і снаряд влучив під машину.

Лікар сказала: це диво, що ваш син залишився з оком

Вона нас врятувала. Скло, усе полетіло. Якось несподівано було. Ми шоковані почали підійматися до нас на 8-й поверх. Кажу: «Олексійку, з тобою все гаразд?». Він: «Так, все». До 6-го поверху піднялися, і я дивлюся: він якось не так йде.

Каже: «Мамо, я не можу йти». Тут чоловік назустріч вийшов. Коли додому зайшли, побачили, що в нього всі джинси в крові.

Зняли їх, під рукою був скотч, узяла вату, все перемотала. Чоловік побіг по машину, метушня, біганина. Зібралися швидко і своїм ходом поїхали до лікарні.

Він пролежав два тижні. Осколкові поранення. Осколки невеликі були, їх вирішили не чіпати, тому що ще більше б нашкодили.  Вони зрештою закапсулювалися. У стегна йому влучило й у руку. Він був у куртці. Я ніколи не думала, що так може бути: коли її зняв, куртка ціла, а рука…  Виявилася різана рана в нього на передпліччі.

Зашили йому. І була психологічна травма. Він першу ніч, узагалі… Поряд дорога була і на ній «лежачі поліцейські». Він навіть боявся стуку, коли машини переїжджають їх.

Лікар сказала: це диво, що ваш син залишився з оком

А вдруге він на вулиці знайшов якусь гидоту і приніс додому. Він думав, що це, як він розповідав, ліхтарик маленький лазерний. Вирішив перевірити, під'єднав до батарейки, і воно вибухнуло. Теж потрапили в місцеву лікарню, потім ми в Запоріжжі лежали. Потім нас направили до Одеси, уже там доліковував очі.

У Запоріжжі видаляли осколок з ока, потім в Одесі теж, глибоко був. У нього все тіло в шрамах… Лікар, який надавав нам першу медичну допомогу, сказала: сталося диво, що він залишився з оком. 

Того дня він прийшов зі школи, я з молодшою гуляла на вулиці. Кажу: «Олексію, іди додому, їж і сідай робити домашнє завдання, щоб ми тобі не заважали». Ми буквально через пів години повернулися, а вдома таке сталося. Він відчинив двері і стояв ось у такому вигляді… Я взагалі не зрозуміла, що сталося. Швидку відразу викликали. 

Найперший дзвінок був у нас після обстрілу з Фонду Ріната Ахметова.

Вони одразу зателефонували, сказали, що все необхідне є, якщо треба – будь ласка.

І в Одесі, коли ми були, вони теж допомагали. Потім не раз телефонували, дізнавалися про стан Олексія. І в реабілітаційний центр у Запоріжжі організували поїздку. Добре, що є добрі люди. Рінат Ахметов дуже багато допомагає людям. І дай Боже йому здоров'я, дуже дякуємо йому за те, що він допомагає. Не тільки ліками, але і психологічна допомога була.

Лікар сказала: це диво, що ваш син залишився з оком

І всі лікарі – золоті руки!  Усі доброзичливо ставилися. Навіть коли я з Олексієм приїхала в Запоріжжя, була ніч, 11 година ночі. Мені зупинитися ніде було, і мені запропонували ліжко, було де поїсти, перечекати, поки він був у реанімації.

Війна – це страх, страх за життя. Більше навіть не за своє, а за близьких, за дітей. Дорослі теж хочуть жити, але життя дитини для всіх батьків дуже важливе. Найстрашніше, що страждають діти.

Людина, звичайно, звикає до всього, але і зараз ходиш Східним, згадуєш ці всі фрагменти, які бачив, і думаєш: може, цього й не було. Хочеться так вірити.  Будемо сподіватися, що якнайшвидше війна закінчиться і закінчаться страждання людей.

Хочеться не боятися, жити спокійно. Зараз однаково прислухаєшся до кожного шереху, кожного шуму. Мрію, щоб закінчилася ця війна. Щоб на 100% був упевнений у тому, що більше не буде вибухів.

slide1
slide2
slide3
slide4
slide5
slide6
slide7
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій