Попов Олександр, Зозівський професійний аграрний ліцей Вінницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе — Гуля Галина Володимирівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Покровськ. Розтрощені будівлі, кривобоко нахилені дерева, випалена земля… Знищено все, що будувалось, зростало, квітло… Місто стало схожим на суцільну руїну. Зрідка можна натрапити на людей чи тварин.

Навіть у найжахливішому сні, мабуть, таке не могло привидітись. Але дуже часто я бачу те, що було раніше… Бачу до болю дорогі місця, дитячі майданчики, свою школу, бачу будівлі та чепурні квітники біля них, рівні й зелені вулиці, дороги, стежини... Бачу людей, яких уже немає, їх назавжди забрала війна.

Моє дитинство пройшло, здається, в справжньому раю, де люди жили, працювали, раділи.

Своє життя підлітком я розпочав у справжньому пеклі, де люди страждають, плачуть, ховаються. Інколи схоже, що все моторошне й страшне я вже побачив і відчув.

Війна навчила мене сумувати, плакати, жахатись, тремтіти від болю та люті. Зовсім не так я сподівався прямувати в доросле буття. Не на такі життєві обійми очікував.
Пітьма й кіптява затьмарили мої рожеві мрії. Морок і безперервні вибухи щоразу нагадують про страх і смерть. Що це як не пекло?! Ворог, якого не чекали, знищує не лише все в моєму місті, а й по всій країні. Цілеспрямовано й безжально він зазіхає на все, що ми маємо і чим живемо.

Він сподівається, що його плани здійсняться, а ми впевнені, що – ні!ЗСУ, волонтери, міжнародна спільнота, кожен з нас – ось хто не допустить цього. Ворог отримає гідну відсіч. Дуже дорогою ціною, але буде здобута Перемога!

По-різному склалося життя моїх друзів, рідних. Моя сім’я обрала, хоч і після довгих вагань, можливість виїхати з Покровська, сподіваємось – тимчасово. Ми зупинились на Вінничині.

Це гарне подільське село, чуйні й співчутливі люди, спокійні ночі й світлі дні. Доля вирвала мене зі страшних обіймів смерті та жбурнула подалі від небезпечного, хоч і дуже дорогого, куточка України.

Перебуваючи у відносному спокої, постійно думками я там, де залишилися бабуся і дідусь, де дуже цінується чиста вода й тепла їжа, де безупинно лютує ворог. Тут теж не дуже спокійно, але мене оточують гарні люди, дбають про мою безпеку та життя, я навчаюсь.

Скоро 1000 днів війни. Сумна й жахлива дата. Дорослішим стаю я, мої друзі. Наше життя проходить шляхом трагічної історії моєї країни.

Все чіткіше й впевненіше я розумію, що правда й Перемога на нашому боці, що кожен з нас на своєму місці стоїть на захисті України. Кожен повинен відчувати себе патріотом і безупинно дбати про вільне й щасливе своє майбутнє. Україна – країна, де мир, спокій і процвітання, це країна – де я житиму, працюватиму й буду впевненим в своєму майбутньому.