Надія Степанівна перебувала на стаціонарному лікуванні, коли почалася війна, згадує, як всією лікарнею дві ночі переховувались у бомбосховищі. Почалася евакуація, жінку вивіз брат, спроба відправити сестру до Гуляйполя виявилася марною – місто вже було під окупацією, ворог не залишав можливості в'їхати чи виїхати. Зараз там відбуваються жахливі речі, місцеві говорять про пограбування та мародерство з боку російських військових, крадуть навіть посуд.