Нам було тяжко покидати нашу квартиру, але те, що це все дуже погано впливає на моїх дітей, зіграло важливу роль. Коли ми знаходились в Миколаєві з 24.02 до 08.03 діти багато чого бачили і чули. Зруйновані і спалені будівлі. Але найголовніше - всі вибухи і найсильніше той, який прилетів в сусідній дім. Вони сказали, що їм страшно, і нам треба звідси їхати. Те, що діти бачили і чули в Миколаєві, їм ніколи не забути. Ми покинули наше місто 8-го березня, з надією, що скоро повернемось. Дітям було важко жити в домі у знайомих, там свої правила, і ми жили в одній кімнаті вп'ятьох. В нашому будинку жило 14 людей, включаючи господарів. Проживши там 3 місяці, нам прийшлося залишити і той прихисток. Через знайомих ми опинились у Вінницькій області. Нам прийшлося два рази переїжджати. Дітям складно було відходити після всього почутого. Кожен переїзд був тяжким для них. Змінився раціон в їжі, адже змінився дохід, і те, що раніше було часто, то тепер в меншій кількості. Діти почали погано спати. Дуже багато чого прийшлося змінити. Коли ми в березні виїжджали з Миколаєва, то там були великі проблеми з їжею. У Вінницькій області спочатку видавали часто допомогу, а останній рік один раз в 3-4 місяці. Ми змушені це все купувати.