В перший місяць війни життя перейшло у коридорне. Змоги виїхати не було, над будинком були обстріли. Жили на матрасі у тамбурі між квартир. У цей час за кордон виїхали сусіди та покинули папугу, якого ми знайшли. Так у доньки з'явився новий друг.

Після прильоту у сусідній будинок, ми виїхали до сусідньої області і через два дні прилетіло у дах нашого будинку. Війна розлучила мене з батьками, а доньку з бабусею та дідусем, які досі в окупації в Луганській області. Я залишилась без роботи, бо вуз реорганізували. Ось така історія.

Я прокинулась від вибухів. У вікно було видно хмари диму. Донька спала, я зібрала тривожну валізку. Перемістились у підвал разом з сусідами.

Вона злякалась, почала збирати іграшки. Переживала, що не може йти до школи.

Це була ніч. Було дуже гучно, все тряслось. Прилетіло у сусідній будинок, але ми подумали, що в наш.

Намагаємось гуляти, слухати музику.

Якісь запаси їжі були. Готувала кашу, макарони. В магазинах швидко все скінчилось. Потім більш-менш налагодилось. Тільки було страшно між тревог ходити за водою та продуктами. Донька боялась виходити з дому, я боялась залишати її саму.

Залишилась іграшка дитини. Вона велика, але донька її не покинула, забрала з собою, я намагалась її відговорити, бо місця для речей було мало. Але аргумент, що це її подружка і вони будуть разом, спрацював на її користь.