Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Аліна Володимирівна Білецька

«Війна… Слово, від якого стискається серце»

переглядів: 57

Білецька Аліна Володимирівна, 16 років, комунальний заклад «Валківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Валківської міської ради Харківської області»

Вчитель, який надихнув на написання єсе - Овчаренко Олена Анатоліївна

Есе "Один день"

Війна… Слово, від якого стискається серце. А за цим словом стоять ще мільйони сліз, зламаних та втрачених доль у дитинстві. Дякувати Богу, моє дитинство війна не зламала. На щастя бойові дії не дісталися до мого містечка, хоча всі цього боялися і навіть готувалися до можливого вторгнення. І я боялася.

Мені було всього вісім років, коли я вперше дізналася, на що жахливе здатні люди.

Я побачила по телевізору Майдан. Звісно, до цього у школі нам неодноразово показували документальні фільми про різні війни, але те сприймалося як щось давнє, що вже ввійшло в історію і треба лише пам’ятати. А тут… Від усвідомлення того, що це прямий ефір і що це відбувається зараз, мені реально ставало страшно.

Восьмирічна я уже хвилювалася за долю України і не пропускала жодного випуску новин, які переглядали дорослі. Попри заборону, десь з іншої кімнати, заходячи туди ніби з якоюсь метою, але робила це постійно і декілька років поспіль.

Складно згадати день, коли вперше показали війну. Адже до цього я постійно переглядала жахливі сюжети з місця подій і саме всі вони вплинули на мою дитячу психіку і теперішній світогляд.

Але я чудово пам’ятаю день, коли повідомили, що війська вже у Харківській області. Добре пам’ятаю, як сиділа десь в саду, плакала і молилася, щоб не дійшли до мого міста. Можливо, я не до кінця розуміла всю повноту подій, але все-таки це не заважало мені хвилюватися і формувати в собі патріотичні настрої.

Я добре пам’ятаю літо-2014. Але у моїй воно як один день. Довгий і різноманітний, але суцільний. Дивлячись ці всі сюжети новин і прокручуючи їх у голові, дев’ятирічна я фантазувала про те, як піду (полечу, поїду, неважливо) на поле бою чи у Кремль і буду переконувати людей припинити війну. Так, я ніколи не хотіла битися і з дитинства й до сьогодні найсильнішою зброєю вважаю слова. Тоді я ледь не щодня придумувала промови, які говорила б там. Можливо, вони б і спрацювали, але хто б мене туди пустив.

Суть тих уявних промов живе в моїх думках і досі. Про сенс війни. Адже гинуть люди. З обох же сторін! Для чого потрібна війна?! І все ж для неї організовано: зброя, спеціальна форма і транспорт, виховання бійців.

Десь там, здається в Панамі, немає армії. Взагалі. Бо у них немає агресивних сусідів, які могли б напасти. Це нам «пощастило». Але суть не в цьому. За ці сім років я виросла й дуже змінилась всередині, але так і не зрозуміла. Для чого у світі потрібна війна. Серйозно, це ж лише страждання мільярдів людей з обох сторін і заради чого?!

У свої вісім років, влітку 2013-го, я дуже полюбила читати тексти і дивитись програми про Другу світову. І думала щось типу: «Як же це все було жахливо, добре, що зараз ХХІ сторіччя, усе мирно і всі розуміють, що конфлікти можна вирішити без кровопролиття». Наївна маленька дівчинка, яка навіть подумати не могла, що всього через кілька місяців її світ похитнеться під натиском подій в країні, що наступного літа мріятиме про мирне небо та плакатиме через несправедливість у світі. Адже дійсно, одного дня я ридала, бо люди не розуміють, що війна – це погано. І я б дуже хотіла донести цю істину всім.

Але… На жаль, війна триває. Я добре пам’ятаю своє дитинство, яке перевернулося водномить від усвідомлення того, що мир закінчився.

Але я щиро вірю, що мої дитячі мрії, які виникли після того моменту, збудуться. Я вірю, що настане мир і через війну діти плакатимуть лише на уроках історії.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Валки 2014 2021 Текст Історії мирних діти психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення діти перший день війни Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій