Швачко Світлана, 10 клас, Добренський ліцей Наталинської сільської ради Берестинського району Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Головко Олена Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Є щось неймовірне в тому, як люди тримаються разом у найтемніші часи. Коли здається, що світ розсипається на шматки, саме допомога - простий людський жест - стає тією ниткою, яка зшиває розірване. Під час російсько-української війни ця нитка стала канатом, який тримає всю країну. З перших годин повномасштабного вторгнення ми побачили, що українці - не просто народ. Ми - велика родина. Люди відкривали двері своїх домівок для чужих. Ділилися останнім. Готували борщ у підвалах, плели сітки ночами, везли медикаменти під обстрілами. Це не герої з фільмів - це наші сусіди, друзі, батьки, діти. Це - ми.

Ніколи раніше слово «волонтер» не звучало з такою ніжністю й повагою. Тисячі сердець билися в унісон, коли везли бронежилети на фронт, шукали ліки для поранених, або просто обіймали незнайому людину в евакуаційному потязі. Це не просто допомога - це любов, яка діє.

Сила допомоги - не в розмірі пожертви. Вона в сльозах мами, яка отримала звістку, що її син живий завдяки турботі побратимів. Вона в очах дитини, які знову світяться, бо їй подарували іграшку й безпечний куток. Вона в тремтячих руках бабусі, що передає волонтеру банку варення - бо інакше не може подякувати за порятунок.

Ми встояли, бо були разом. Ми сильні, бо допомагаємо. І поки є хоч одна рука, що простягається іншій - Україна незламна. Бо сила нашої допомоги - це сила нашої любові.

Наприклад, Аліна, дружина нашого односельчанина, ветерана російсько-української війни, Пономаренка Олега, на позивний Паракорд, допомагає йому проходити лікування та реабілітацію. Підтримуючи свого чоловіка, Аліна не забуває про побратимів коханого, збирає допомогу, яку замовляють хлопці.

Сила допомоги проявилася в єдності українського народу. Люди різних професій, віку та соціального статусу об'єдналися, щоб протистояти ворогу.

Вчителі стали волонтерами, лікарі – військовими медиками, а підприємці – постачальниками необхідного обладнання для армії. Кожен на своєму місці робив усе можливе, щоб наблизити перемогу.

Допомога надходила не лише зсередини країни, а й з усього світу. Друзі України з різних країн надсилали гуманітарну допомогу, надавали фінансову підтримку та приймали біженців. Ця міжнародна солідарність стала важливим фактором у боротьбі України за свою незалежність.

Чому ми навчилися за роки війни? А чому варто ще навчитися? "Хоробрості", "підтримці", "зрозуміла, що є для мене важливим, а що втратило сенс", "гнучкості".

Знаходити сенс та зберігати оптимізм, відчувати єдність та підтримувати одне одного навіть на відстані - це те, чому ми активно навчаємось кожен день протягом війни. Багато з нас навчились стійкості та вже набагато сильніші, ніж були. Та один із найбільших викликів зараз - вчитись порозумінню між собою. Бо наші вороги вкладають неймовірні зусилля, щоб стимулювати всі потенційні “зони можливих конфліктів” та актуалізувати всі питання, які можуть нас розколювати.

Захисники та захисниці нашої країни, кожного дня, стоять на сторожі нашого миру, протистоячи російській агресії на всіх напрямках фронту. Вони зазнають жахів війни, жертвуючи власним здоров'ям і, нерідко, власним життям.

Поруч з кожним метром звільненої землі стоять дні, проведені в окопах, ночі, проведені на холодній землі під незупинними обстрілами.

Але, доки наші військові захищають нас на передовій, ми, в тилу, не можемо лише чекати. Замість цього, ми маємо робити все можливе, щоб підтримувати наших героїв. І хоча ми не можемо привезти артилерійські установки чи літаки, ми можемо зробити життя наших воїнів на передовій більш комфортним.

Воїни на фронті платять високу ціну за нашу свободу. Кожен раз, коли ми бачимо їх пожертви, ми розуміємо, що наша робота - це не просто допомога. Це наш обов'язок.

Ми не можемо зупинитися. Ми мусимо продовжувати боротися, бо ми впевнені, що разом ми сильні. Разом ми можемо допомогти нашим військовим витримати. Разом ми можемо дати їм сили відштовхнути ворога. Разом ми можемо виграти цю війну. Зараз наша громада активно готується до великоднього благодійного ярмарку для підтримки ЗСУ. Ми з дівчатами сплели патріотичні браслетики, а дорослі напекли святкових смаколиків. Протягом тижня кожен бажаючий може задонатити – зробити інвестицію у Перемогу!

Підтримка Збройних Сил України - це не просто проєкт. Це наш спосіб показати вдячність захисникам, які кожного дня ризикують життям заради нашого спокою.

Це наш спосіб показати, що ми єдні, що ми всі - українці, і що ми стоїмо разом у цьому бою. І разом ми переможемо. Я вірю в нашу перемогу. Наша поранена країна обов’язково підніметься з руїн, розправить  широко свої крила та полетить вільним птахом в щасливе майбуття.

У такий складний час не можна стояти осторонь подій, які відбуваються навколо нас. За час війни ми об’єдналися ще сильніше, ніж було до війни. Всі роблять те, що можуть…

Хтось став волонтером, хтось лікарем, інші виготовляють бронежилети, шиють білизну для захисників, готують смачну їжу. На території нашої громади небайдужі громадяни облаштували місця  для приготування їжі, яку відправляють в гарячі точки нашої країни. Там щодня наші господині готують вареники, печуть пироги, тістечка і все це відправляється нашим захисникам на блок-пости, у військові шпиталі. Наша територіальна громада створила склад для збирання допомоги людям окупованих територій та нашим військовим. Усі, хто має бажання допомогти, приносять крупи, овочі, каву, чай, консервацію, солодощі, а також ліки, засоби гігієни, теплі речі і т.д. В інших осередках  люди плетуть маскувальні сітки.    

13 квітня, у Вербну неділю, по Сумах ворог завдав удару 2 балістичними ракетами по центру міста. 34 загиблий, в тому числі 2 дитини, поранення зазнали 117 людини, серед них 15 дітей.

Харків’яни здавали кров для потреб мешканців сусідніх Сум, тому що багато важкопоранених, медики просили про допомогу. Після ворожого ракетного удару в Сумах загорівся автобус. Усередині був і 13-річний Кирило Ілляшенко з мамою. Двері були заблоковані. Хлопець, маючи поранення, через розбите скло вибрався з охопленого вогнем транспорту, розблокував двері та допоміг врятуватися іншим пасажирам, які ще були живі. Кирило навчається у 8 класі Сумської школи №4.

Унаслідок атаки більшість пасажирів автобуса і водій загинули, але, якщо б не сміливість підлітка, то загинули б усі. На таких людях тримається Україна!

«Не бійся, країно, сьогодні війни

Бо стала до бою уся Україна

У неї найкращі у світі сини

З такими не страшно і ворог наш згине…»