Війна мене застала у моїй домівці в Маріуполі. Найстрашніше за все – це авіаудари по місту, по жилих домах.

У нас була справжня гуманітарна катастрофа: не було ніяких комунікацій, не вистачало іжі та води. Топили сніг, а їсти готували на кострі.             

В евакуації мене до глибини душі вразила і розчулила допомога незнайомих людей. Зараз у мене немає роботи, тому прожити дуже важко.         

Про трагічні події мені нагадують збережені у телефоні фото мого рідного міста, якого, нажаль, вже нема... Але ми віримо у нашу Перемогу і в те, що наше місто обов'язково буде українським!