Коли почалися обстріли, я відчула страх, але намагаюся залишатися спокійною. Мій син пішов захищати країну, я залишилась одна. Мій чоловік помер, у нього була онкологія. Я залишаюся в місті, бо вірю в наше майбутнє. Кожного дня живу під обстрілами. Хоча життя навколо змінилося, я не хочу втрачати віру. Надія тримає мене в адекватному стані. Води у місті немає, продукти привозять волонтери. Я не знаю, як буде далі. Фронт наближається до міста. Сподіваюсь, що нікуди їхати не потрібно буде.