Мені 40 років. Я з міста Харкова. Зранку ми прокинулися від вибухів, з новин дізналися, що на нас напала Росія.

Великі обстріли Харкова, було дуже страшно виходити на вулицю щось купувати. Води не було питної, хліб брали, де могли, але дуже мало виходили на вулицю. Що було вдома, те їли.

Найбільше шокувало те, що це могло статися в нашому світі: сильні дуже гучні вибухи. Це було найстрашніше, тому що ми не розуміли, що відбувається.

Ми виїхали у Світловодськ. Люди незнайомі нам допомагали, намагалися зробити якийсь добрий вчинок. Це дуже приємно. Вражала доброта людей.

Наразі ми в родині усі засмучені, знервовані. Намагаємося якось зберігати спокій, але не завжди виходить. Найзаповітніше моє бажання – побачити море.