Вісімдесят чотири дні я просиділа в окупації без світла, води та газу. В Маріуполі були дуже сильні обстріли. Зі мною були дві неповнолітні дитини. Їжу готувала на печі. Воду приносили чоловіки, за дровами я ходила сама. Продуктів у місті не було. Мені допомагали сусіди. 

Місто було зруйноване. Вперше я це побачила, коли йшла вулицями після обстрілів. Це мене дуже вразило. 

Я виїхала в Мелекине, звідти – на Запоріжжя. Було дуже багато постів росіян. Водій нас віз полями, де були розтяжки. Дивом вдалось прорватись. Під час догляду ми потрапили під обстріл. Важко це згадувати. 

Зараз я живу в Черкасах. Мій зять воює. Чекаю його додому після перемоги.