Звістка про війну нас вдома застала. Ми зранку прокинулися, син мені зателефонував і сказав. Потім включили телебачення - і побачили. Діти потім виїхали, бо в них маленькі дітки, а ми з чоловіком залишилися.

З їжею сильно важко не було, у нас були запаси. Важко було без води. Носили зі струмочка, чоловік велосипедом возив. Важко було без світла, але все пережили. Дай Бог, щоб цього ніхто не застав і ніколи таке не повторилося.

Ми були наче загнані в кут, як миші сиділи вдома. Дуже було страшно. Ми навіть з людьми не спілкувалися.

Коли наші зайшли в місто, люди пішли на площу дивитися, а я навіть не могла піти. Я пів дня плакала, коли їхала машина і грав Гімн України - я ридала на радощах, дуже було приємно.

Війна вплинула на нашу родину. Важко, що ми довго не бачили дітей, онуків. Переживали.

Я не можу сказати, яке у нас майбутнє. Надіємося, чекаємо, віримо в наших хлопців. Чекаємо перемоги.