Моя сім’я як у всіх: двоє дітей, троє внуків, чоловік, мати, брат і сестра. Раніше ми проживали в Пологах Запорізької області.

Перший день війни я пам’ятаю як день паніки і страху. Під час окупації ми прожили місяць без світла, близько двадцяти днів жили без електрики. Воду доводилося пити з криниці. Магазини були розграбовані й розбиті, але підприємець із сусідніх районів возив хліб, і це дуже допомагало.

Мене досі шокує все, що відбувалося. Як можна просто прийти і вбивати людей?

Особливо страшно було в перший день, коли російські війська заїхали до нашого двору - ціла колона з кулеметами, автоматами і гарматами.

Евакуація була важкою. Проїзд через російські блокпости, узбіччя, заміновані машини, спалені автомобілі - це залишило сильне враження. Зараз ми перебуваємо в Чернівцях, бо тут робота у чоловіка, але скоро плануємо повернутися до Запоріжжя.

Війна сильно вплинула на мою родину: ми втратили дім та майно, яке наживали роками. Але, на щастя, всі живі.

З психологічними труднощами я теж стикалася - виїхати з рідного дому дуже важко.

Я мрію про мирне небо над нашою країною. Хочу, щоб Україну відбудували, щоб вона розцвіла, і щоб у нас було добре жити.