Я пам’ятаю перший день війни. Був удома, спав, прокинувся від вибухів. Так і дізнався, що все почалося.

Після 2 березня в місті не було ні світла, ні води, ні зв’язку. Запаси їжі швидко закінчилися. Воду брали у джерелі, так і виживали. 

Найважче було жити під бомбардуваннями, відчувати остійний страх і напругу.

Рішення виїжджати прийняв, коли місто фактично розбомбили. Залишатися там було нереально. 14 березня виїхав на свій страх і ризик. 

Евакуація була важкою. Виїжджали двома сім’ями на машинах. Було страшно, але залишатися вже не було можливості. Я обрав Київ, бо тут є робота.

З часом я навчився справлятися зі стресом. Вірю, що війна закінчиться якнайшвидше. Чекаю перемоги і вірю, що все буде добре.