«Під час обстрілів синок бігав у паніці»

Ми переселенці з Луганська, виїхали в розпал бойових дій. Потрапили під обстріл, після чого було прийнято рішення покинути свій дім. Після важкого переїзду й поселення в Кривому Розі ми думали, що наші біди закінчилися, але вони тільки почалися.

Наша сім'я має двох діток, старший Денис – 7 років і молодший Артем – 4 роки. Денис у нас особлива дитина. Народився 1 квітня, у День сміху, по ідеї, доля його має бути легкою та веселою. Але поки це не так.

Вагітність і пологи протікали дуже важко, але радість від появи довгоочікуваного сина затьмарила все: Денис був дуже бажаним, ми чекали на нього цілих 10 років!

На наш погляд, малюк ріс і розвивався нормально, але до півтора року ми почали помічати, що Дениска не такий, як усі дітки. Він не реагував на звернені до нього слова, не розмовляв, не грався з іграшками, не йшов на контакт з іншими людьми, крім нас, не їв нормальну їжу, жив у своєму маленькому світі.

Ми занепокоїлися таким станом сина і почали звертатися до лікарів. На наші запитання лікарі впевнено відповідали, що подібна поведінка – це дитячі примхи, що ми дитину просто балуємо, що після того, як Денис піде в садок, почне спілкуватися з однолітками, і його поведінка вирівняється.

Через два з половиною роки ми подарували Денису братика. Була надія, що спілкування з малюком допоможе Денису розкритися, сприятиме його адаптації до людей навколо. На жаль, Денис не виявив жодного інтересу до брата, а навпаки, його емоційний стан почав гіршати.

Досягнувши трирічного віку, Денис так і не заговорив. Лікарі поставили діагноз – затримка мовленнєвого розвитку – і призначили заняття з логопедом-дефектологом, а також курс медикаментів для стимуляції розвитку мозку. Після лікування в Дениса було одне маленьке досягнення, він зрідка почав відгукуватися на своє ім'я.

Але з приходом війни в нас почалися нові випробування. Під час обстрілів ми ховалися в підвалі, гучні звуки обстрілів Дениса дуже лякали, він дуже важко переносив замкнутий простір. Дійшло до того, що дитина почала занурюватися ще більше в себе, почастішали істерики, він бігав у паніці по кімнаті, махав руками і мугикав, почав проявляти агресію.

Коли обстріли посилилися, стан дітей погіршувався з кожним днем, і стало нестерпно. Ми прийняли з чоловіком рішення втекти з міста.

Переїхавши до Кривого Рогу, сталося чергове нещастя: молодший братик випав з вікна й дістав черепно-мозкову травму. Артемко кілька днів провів у реанімації, у відділенні нейрохірургії, у Дніпропетровську. Для Дениса це стало черговим шоком.

Після стабілізації стану молодшого сина ми почали знову водити Дениса до лікарів, проходити з ним безліч медкомісій та обстежень. Висновки лікарів були невтішними: атиповий дитячий аутизм.

Денису було рекомендовано активне лікування, оскільки дитячий мозок формується до 7-8 років. Якщо упустити цей момент, реабілітувати дитину буде дуже складно.

Серед інших медикаментів до курсу лікування входив дорогий препарат, який був нашій родині не по кишені. Ми звернулися до Штабу Ріната Ахметова – і нам допомогли придбати препарат.

Завдяки допомозі Штабу Ріната Ахметова Денис пройшов два курси дорогого лікування. Це дало позитивну динаміку, у п'ять з половиною років з'явилися нечіткі перші слова, зоровий контакт, син почав розуміти мовлення, покращилися жести.

Майже припинилися виснажливі істерики, нічні напади – сон став кращий, стало менше нападів агресії, намагається грати з дітками. Став самостійнішим, намагається сам одягатися та їсти. Почав цікавитися іграшками. 

Попри всі проблеми, Денис дуже добрий хлопчик, він має всі шанси на адаптацію та повноцінне життя в суспільстві.

Від нашої сім'ї хочу висловити величезну подяку Штабу Ріната Ахметова, який відгукнувся на наш заклик про допомогу. Щиро дякую Рінату Леонідовичу й усьому колективу штабу за участь у долі нашого сина Дениса, за турботу, за чуйність, за те, що подарували нам віру та надію в завтрашній день. Притаманні вам співчуття та милосердя викликають глибоку повагу.

Завдяки вам мій син пройшов кілька курсів лікування, а отже, у Дениса є шанс бути здоровим, є шанс на повноцінне майбутнє! Поки є такі небайдужі до чужої біди люди, здатні почути та допомогти, ми подолаємо всі труднощі й у нас усе вийде. Щиро вам дякую!