Історії, які ви нам довірили
Непідконтрольна територія починається відразу за річкою, а мій будинок стоїть на березі. Моїй онучці Карині стільки ж років, скільки триває війна на Донбасі. Вона рідко буває на вулиці, і на річку – ні ногою, небезпечно. Через це також не ходить до дитячого садка.
Коли стрілянина починається, переживаєш за неї, за себе. Я уже віджила 73 роки, а вона така маленька, лежить і боїться.
Мама Карини – теж Валентина – опікується нею вдома. Їй заробити на шматок хліба непросто, виховує доньку сама. Живуть на соціальну допомогу. Валентина добрий кухар, але коли почалася війна, роботу втратила. Їздити на заробітки в інші міста прифронтовими дорогами ризиковано. Не дай Боже, поранить – і все. Лікування, гроші, дитина маленька…
Раніше нам ставало в пригоді господарство. У мене були і корови, і свині. Тепер нічого немає, тому що годувати нічим. Мені не вистачає навіть на ліки, у мене онкологія й цукровий діабет. Три операції зробила, ще одна скоро буде.
Інші історії
