«Ми нікуди не виїжджали, весь час були тут. Декілька разів у підвали спускалися», – згадує Світлана Селицька. Під час одного з нічних обстрілів у її квартирі вибило все скло, а поряд перебило газову трубу, сталася пожежа. У лікарні, де працює Світлана Вікторівна, теж уламками вибило вікна, й усі працівники прибирали наслідки обстрілів.

Світлані досі стає страшно, коли вона чує свист - адже з таким самим звуком над їхнім будинком пролітали снаряди. Найбільше її засмучує те, що вона не може поїхати в гості до сестри, яка мешкає у Харцизьку.