Олександр згадує, як у Маріуполі 2 березня зіштовхнувся із смертельною небезпекою. Як їхав уночі з дружиною та неходячою тещею, але ніде не міг знайти безпечного місця – російські снаряди били та били. Він розповідає про маріупольські будні, пошук їжі та води. Про неймовірно довгу дорогу на Запоріжжя. Про добрих людей, які траплялися на шляху. Про те, як завдяки випадковостям, зміг знову опинитися на контрольованій території України.