Мені 65 років. Я мешкала в Оріхові. Першою виїхала донька. Її чоловік ще до війни поїхав у Польщу на заробітки. Вона добиралася до нього чотири доби. Потяги були переповнені. Зараз донька сидить вдома з дитиною, а зять працює. 

Син виїхав сьомого березня. Його товариш із Запоріжжя поїхав у відрядження і дозволив у цей час пожити в своїй квартирі. Я приїхала до нього другого травня - після того, як у сусідній будинок влучив снаряд. 

У сина виявили рак шлунка. Зараз він проходить хіміотерапію. Я думаю, що це трапилося через нерви. У нього пів будинка розбито й гараж згорів. 

Мене шокує те, що відбувається з нашим містом. Там вже все розбито: школа, міська рада, житлові будинки. Росіяни не ввійшли в Оріхів, але щодня його обстрілюють.

У Запоріжжі також страшно. Тут також періодично бувають обстріли. Внаслідок одного з них загинув лікар, який мав робити операцію моєму синові. 

Мрію, щоб був мир і щоб мій син видужав та жив довго.