Я мешкаю у Дружківці, поки що працюю. Мені нікуди їхати, та і ні з чим. Живу за мінімальну зарплату, тому не можу поїхати нікуди. У мене родичів немає ніде, на Україні я один. Моя жінка вмерла у 2021 році. 

Жінки син живе в Києві. Ми з ним спілкуємось, у нас тісні дружні відносини, теплі. Та звичайно, я не сильно турбую його, тому що в нього своя сім'я.

З ліками було трішки скрутно, але дякувати синові, він допоміг. З Києва прислав мені ліки від тиску й від головного болю, бо тут нічого не було.  

Боявся, щоб якщо щось трапиться, то щоб не мучитись і не бути ні для кого тягарем. 

Біля мого дому недалеко влучили у п'ятиповерхівку - багато людей постраждало. Я теж дуже боюся постраждать.

Все одно війна ж повинна колись закінчитись. Колись же настроїться виробництво і життя налагодиться і буде спокійним. Будемо ходити і не боятись якихось прильотів.